В історії тернопільської сцени є імена, що сяють особливим, теплим світлом. Михайлина Іванівна Жарська — талановита співачка та акторка, чий життєвий шлях проліг через воєнні завірюхи, особисті трагедії та евакуації, щоб зрештою знайти пристань у нашому місті.
Від львівських підмостків до армавірського степу
Михайлина народилася у 1891 році в містечку Белз. Юна сімнадцятирічна дівчина з привабливою зовнішністю та кришталевим голосом прийшла до львівського театру «Руська бесіда» влітку 1910 року. Саме там вона зустріла свого першого чоловіка — актора Лазаря Шевченка.
Цікавий епізод пов’язує її зі славетним тенором Олександром Мишугою. Саме Лазар Шевченко, знаючи про мрію Михайлини вчитися у маестро, став її протекцією, і дівчина була зарахована до учнів великого співака. Згодом, у 1911 році, закохана пара разом із групою акторів вирушила до Армавіра створювати нову українську трупу, де й побралися у січні 1912-го.
Буремні роки та націоналістичне минуле
Життя акторів у той час було суцільною мандрівкою. Михайлина працювала в колективах корифеїв: Миколи Садовського, Панаса Саксаганського, Марії Заньковецької. У її біографії є навіть такий несподіваний факт, як служба у військовому театрі при кавалерійській бригаді Григорія Котовського (1922–1924 рр.), за що вона отримала від комбрига пам’ятний золотий годинник.
Проте радянська влада ніколи не забувала про її проукраїнську позицію. Коли у 1930-х роках Михайлина гастролювала на Уралі та Кавказі, популяризуючи українську народну пісню, НКВС у своїх таємних звітах охрестило її «націоналісткою».
Друга світова війна завдала актрисі невигойних ран: на фронті загинув її другий чоловік та старший син Феодосій, а молодшого сина Богдана вбили бандити в тилу.
Тернопільська пристань: останні ролі легенди
Після війни Михайлина Жарська прагнула повернутися ближче до рідної землі. У 1948 році, після об’єднання Чортківського театру ім. Івана Франка з Тернопільським музично-драматичним театром ім. Т. Шевченка, вона стала частиною нашої творчої родини.
Протягом дванадцяти років вона була провідною виконавицею вікових характерних ролей у Тернополі. Її пам’ятають як надзвичайно інтелігентну жінку, чия вимова була сповнена особливої мелодійності. Останні роки життя актриса провела у скромній кімнатці в Тернополі, в оточенні своїх сценічних костюмів та численних спогадів про велику епоху українського театру.
Довідка. Театр «Руська бесіда» та його вплив на українську культуру.
Театр «Руська бесіда» (заснований у 1864 році у Львові) був першим професійним українським театром на Галичині. Він став справжньою школою для багатьох поколінь акторів, зокрема і для Михайлини Жарської.
Чому це важливо для Тернополя:
-
Традиції професіоналізму: саме вихідці з «Руської бесіди» привнесли в галицькі театри (зокрема Тернопільський та Чортківський) високу культуру сценічного мовлення та класичну школу акторської гри.
-
Збереження мови: у часи, коли українська мова зазнавала утисків, актори театру принципово спілкувалися нею і в житті, і на сцені, що викликало повагу навіть у колег зі Східної України.
-
Культурний міст: через долі таких акторів, як Михайлина Жарська та Лазар Шевченко, здійснювався живий зв’язок між театральними традиціями Львова, Києва та Тернополя.
Сьогодні архівні фото Михайлини Жарської, збережені завдяки тернопільським краєзнавцям та журналістам, є безцінним свідченням незламності українського духу на сцені.
Ми писали такке: Благодійний фонд Соломія з Тернополя: 25 років служіння культурі.
Благодійний фонд “Соломія” з Тернополя: 25 років служіння культурі
