У 2023 році місцеві працівники Держаудитслужби звинуватили Тернопільську міську раду у нібито незаконній закупівлі спальних мішків на 12,7 млн грн для потреб громади. На основі їхніх висновків проти посадовців ТМР було порушено кримінальну справу. Однак 23 квітня 2025 року Верховний Суд України визнав усі звинувачення безпідставними, а дії аудиторів – протиправними. Тепер вже проти самих аудиторів порушено кримінальну справу за службову недбалість.
Слідчим управлінням Тернопільського районного управління поліції відкрито кримінальне провадження за статтею 367 КК України щодо службових осіб Управління Західного офісу Держаудитслужби в Тернопільській області. Тепер ми знаємо їхні імена: заступник начальника відділу взаємодії з правоохоронними органами Тетяна Боросюк, головний державний фінансовий інспектор Тетяна Завитій та начальник Управління Роман Снігур.
Механіка фабрикації відома
Верховний Суд визнав їхні дії протиправними та скасував усі вимоги до Тернопільської міської ради. Але хто віддав наказ цим трьом особам проігнорувати надані докази, перевищити повноваження та здійснити безпідставний тиск на орган місцевого самоврядування?
Боросюк та Завитій проводили перевірку, Снігур підписав вимоги. Чи могли вони діяти самостійно, ризикуючи власною кар’єрою заради атаки на міську раду? Чи, можливо, виконували чиїсь накази з вищих інстанцій?
Питання мотивації відкрите
Показова деталь: Боросюк працює у відділі взаємодії з правоохоронними органами. Чи не тому кримінальна справа проти ТМР відкрилася так швидко? Чи не через її “взаємодію” з поліцією звинувачення проти міської ради миттєво потрапили до слідчих?
Чому троє досвідчених державних службовців вирішили ризикнути репутацією та кар’єрою заради сумнівних звинувачень? Що могло їх мотивувати до таких дій – кар’єрні амбіції, тиск згори, чи, можливо, зовнішнє замовлення?
Системний характер атаки проти міської ради
Справа набуває особливого забарвлення, якщо розглядати її у контексті загальної кампанії проти органів місцевого самоврядування. Чи випадково атака на ТМР збіглася з періодом активних пошуків “винних” на місцевому рівні? Чи не була це частина стратегії відволікання уваги від реальних проблем у центральних органах влади?
Роман Снігур, як начальник Управління, мав би забезпечувати об’єктивність перевірок. Натомість підписав документи, які Верховний Суд визнав протиправними. Хто міг вплинути на його рішення? З якого рівня могли надходити “рекомендації” щодо результатів перевірки?
Ціна репутаційної війни для влади
Дії Боросюк, Завитій та Снігура завдали ТМР “істотної репутаційної шкоди”, як зазначається у кримінальному провадженні. Але хто виграв від цієї шкоди? Кому було вигідно дискредитувати успішно працюючий орган місцевого самоврядування?
Чи не намагалися таким чином показати “ефективність” державного аудиту за рахунок безпідставних звинувачень? Чи не була це демонстрація лояльності певним політичним силам, які потребували “викриттів” на місцях?
Питання до правоохоронної системи
Троє державних службовців ризикнули кар’єрою заради фабрикації справи проти міської ради. Чи могли вони це зробити без впевненості у власній безкарності? Хто міг їм таку впевненість забезпечити?
Особливо цікава роль Боросюк у “взаємодії з правоохоронними органами”. Чи не через неї координувалася швидка передача матеріалів до поліції? Чи не вона забезпечувала той самий експрес-режим відкриття кримінальної справи проти ТМР?
Час відповідей незабаром
Кримінальне провадження має дати відповіді на ці питання. Слідство повинно з’ясувати не лише факт службової недбалості, а й мотиви дій трьох посадовців. Хто стояв за ними? Хто координував атаку? Хто гарантував безкарність?
Тетяна Боросюк, Тетяна Завитій та Роман Снігур мають пояснити не лише свої дії, а й тих, хто їх до цих дій спонукав. Бо справжня справедливість починається з моменту, коли розкривається вся система, а не лише її виконавці.
Суспільство має право знати: чи була атака на Тернопільську міську раду локальною ініціативою трьох амбітних чиновників, чи частиною більш широкої стратегії дискредитації місцевого самоврядування в Україні.
