Історія добровольця Едуарда із 44 окремої артилерійської бригади. На момент початку повномасштабного вторгнення росії, Едуард перебував на території Польщі, де вже тривалий час до цього працював автомеханіком. Але одразу через кілька днів після початку Великої війни, 27 лютого, він повернувся до України, аби добровольцем долучитись до лав Збройних Сил. Його рішення рідні прийняли не одразу, переконували, що такої необхідності немає.
Попереднього досвіду військової служби в Едуарда не було, тож добровольцем його взяли не одразу. Лише у травні він потрапив до навчального центру, де пройшов навчання на посаду оператора ПЗРК – переносного зенітного ракетного комплексу. Після розподілення потрапив до 44-ї окремої артилерійської бригади імені гетьмана Данила Апостола, де спершу служив на посаді стрільця-зенітника. Едуард розповідає, що навчання за фахом стрільця-зенітника допомогло йому розвинути логіко-математичні знання, які необхідні йому у роботі навідника.
Історія добровольця Едуарда із 44 артилерійської бригади
“Я працюю на гарматі М-777. Це 155-мм калібр, дуже потужна зброя! Тож із задоволенням виконуємо бойові задачі і нищимо ворога. А оскільки я навідник, то від мене ще й багато залежить: добре навестися, відпрацювати по цілі, вразити її – каже Едуард.
Раніше підрозділ Едуарда служив на Запорізькому напрямку, де головною була далекобійна стрільба, ділиться військовий. Основною задачею тоді була контрбатарейна боротьба: батарея знищувала ворожі гармати і техніку. Натомість під час наступу українського війська на Курському напрямку, у якому Едуард також брав участь, в артилерійської батареї були вже інші завдання.
“Тоді працювали в основному з піхотою. Відчуття були неймовірні! Для мене, як і для більшості, мабуть, тих, хто брали участь у цій операції, це було дуже класно і дуже успішно. Ми вже знали, що буде цей напрямок, тож зайняли позиції і вже 6 серпня відкрили по ворогу вогонь. Вони цього не очікували і ми їх розбили! І вже через 12 годин ми перетнули кордон. Тобто зайшла наша піхота, а оскільки ми артилерія і даємо їм підтримку, то також за ними вже заходили на ворожу територію. І це було незабутньо! Гарні відчуття, тому що було дуже успішне просування… Хотілося б ще!” – усміхається Едуард.
Сьогодні ж, у порівнянні з першими роками Великої війни, специфіка виконання бойових завдань змінилась, ділиться навідник. Каже, що раніше так багато дронів ще не було. Якщо на початку 2023 року могли траплятись поодинокі випадки, коли ворожі “Ланцети” перелітали до позицій українських військових, то сьогодні ж до них долітають всі FVP-дрони і дрони на оптоволокні.
Едуард ділиться, що така активність ворожих безпілотників обмежує роботу українських військових, оскільки тоді підрозділ не може відпрацювати по цілях ворога, отримувати нові боєприпаси та й загалом здійснювати будь-який заїзд чи виїзд на позиції. Будь-які дії можуть розкрити їхнє місце дислокації. “Небезпеку дрони несуть і просто у дорозі. Коли ти їдеш за 5-7 кілометрів від лінії бойового зіткнення, а по тобі прилітає дрон. У 2022-2023 році цього майже не було. Сьогодні ці дрони – це вже буденність”, – каже військовий.
Ще одним викликом у роботі, згадує Едуард, є “контрбатарейка”, – тобто відпрацювання ворожої артилерії у відповідь на роботу українських військових. Особливу небезпеку несуть також нальоти російської авіації, зокрема, із пусками КАБів.
“Пам’ятаю, як я пояснював знайомим, у чому полягає моя робота і згадував, що у нас бувають обстріли. А мені цивільні кажуть: “А чого ви просто не втечете?”. От у них немає розуміння, що ти не можеш просто встати і піти, побігти чи поїхати з позиції. Ти не можеш за пів години перемістити гармату і все БК [бойові комплекти, – ред.]. Це так не відбувається” – пояснює військовий.
Ділиться у розмові Едуард не лише своїм бойовим досвідом, але й роздумами про те, як суспільство сприймає війну. Зокрема, зізнається, що не сприймає формулювання “втома від війни”.
“Я не розумію цього формулювання цивільного як “втома від війни”. У якому плані? Чому він втомився? Якщо люди втомилися, нехай підуть, подивляться у госпіталь до військових, як там люди живуть. Так, люди втомились, бо беруть безпосередньо участь у війні. Але якщо людина ніяк не дотична і розказує, що вона втомилася, тому що вона не може виїхати за кордон – це зневажливо щодо всіх захисників, волонтерів, кому небайдужа ця війна.”
Попри щоденні небезпеки та важку працю, військовий зберігає оптимізм. Едуард ділиться, що мотивацію продовжувати боротьбу йому додають люди довкола нього. “Потрібно працювати і продовжувати свою роботу”, – наголошує військовий.
Читайте також: Артилеристи 44 бригади тримають стрій і закликають приєднуватися.
