Щодня у війні за Україну гинуть десятки і сотні українських військових. Влада говорить про загибель 100-200 військових щодня. Це найбільші цифри, які оприлюднені за час війни.
“Я втратила не просто сина. Він для мене був усім”, – розповідає Наталія Шамріцька, яка втратила в боях за Маріуполь єдиного сина.
21-річний Ілля Шамріцький підписав з ЗСУ контракт на три роки. Він служив у 1-му Окремому батальйоні морської піхоти, який у 2014 році вийшов із Севастополя, а потім приєднався до 36- бригади морської піхоти.
Коли почалася війна, син дзвонив мамі щодня, щоби вона зайвий раз не хвилювалася.
Вперше тиждень без дзвінка був на початку березня. Ілля ніколи не розповідав, де він, завжди розпитував про батьків і сестру, яка залишилася вдома.
“Останній раз він вийшов на зв’язок 6 квітня. Написав, що у нього все добре. Це означало, що він живий. Я до 13 квітня терпіла, хоча спокою ніякого не було, а потім почала писати у всі відповідні служби, які є у нас в країні”, – розповідає мати військового.
Наталії відповідали, що її сина немає ні в списках полонених, ні у списках мертвих.
Тоді вона опублікувала повідомлення про сина у всіх групах з пошуку зниклих військових у соцмережах.
Понад місяць Наталія прокидалася і засинала з думкою про сина. З думкою про те, що вона не знає, де її син. Ніхто не знає, де її Ілля.
“22 травня ввечері мені подзвонив товариш Іллі. Я зраділа йому, як своєму синові. Він розповів, що його обміняли після полону. Я спитала, чи він може розповісти мені про Іллюшу. Так, сказав він, і замовк. Я все зрозуміла без слів”, – згадує Наталія.
Поки крик і сльози не вирвалися, Наталія ще встигла розпитати товариша Іллі, як загинув її син. А згодом для себе реконструювала події того дня.
10 квітня вранці був черговий авіаудар по промзоні у Маріуполі. Вранці стало відомо, що двох військових завалило. Одного загиблого вдалося врятувати з-під завалів.
“В Іллі було видно тільки руку і обличчя. На тіло впало чотири бетонні плити перекриття, а п’ята сперлася ребром. Його ніяк не могли дістати без крана, – стримує сльози Наталія і додає. – Так мій Ілля лишився там назавжди”.
Вона і досі не може прийняти смерть сина. Додаткових страждань завдають розпитування сусідів, коли привезуть тіло і коли похорон.
Наталія знайшла точну геолокацію місця загибелі свого сина у Маріуполі, це на території Металургійного комбінату ім. Ілліча.
“Аби тільки наступила наша перемога. Я вже і маршрут собі склала. Якщо не знайду останки, то хоча б знайду те місце, де лежить мій син, і там припаду до нього”, – стримує сльози мама.
