Є люди, для яких слова замалі. Бо вони настільки багаті душею, покликом серця творити добро. Там, де живуть, де працюють, де коріння роду. Це – про Олега Івановича Караванського – начальника «Тернопільгазу» і непересічну особистість. Вимогливий, ефективний керівник, професіонал і водночас чуйна, з відкритою душею людина.
Днями Олег Іванович відзначив 75-річний ювілей. Та роки – це ніби не для нього. У серці – той же юнацький запал в усіх справах, вміння кожний день зустрічати як дарунок долі.
Можливо тому, що народився і зростав у селянській родині, де над усе цінували працю і хліб, щирість, внутрішню культуру і духовність.
«Пам’ятаю, як бабуся, батьки прищеплювали мені любов до Бога, щоразу повчаючи словами Івана Золотоустого: «Не відходи від церкви. Церква – твоя надія і спасіння. Вона вища від неба і обширніша від землі. Церква ніколи не старіється, але завжди цвіте». З віком особливо розумієш, наскільки важливу роль у житті відіграє Господь. Віра у Всевишнього дає сили жити і творити добрі справи на цьому світі», – каже Олег Іванович.
Більше півстоліття у «Тернопільгазі»
Олег Іванович Караванський понад півстоліття у газовій галузі. Більше трьох з половиною десятків років очолює «Тернопільгаз».
Це сьогодні у нього титули і звання академіка Академії соціального управління, члена Міжреспубліканської асоціації ділового та науково-технічного співробітництва газових господарств. Олег Іванович – повний кавалер ордена «За заслуги», лауреат конкурсу «Людина року», член Української спілки промисловців і підприємців, заслужений працівник промисловості України. Можна перераховувати його ордени і подяки за меценатську діяльність. Адже за підтримки Олега Івановича розбудовані десятки храмів, видано сотні книг, підведене голубе паливо до осель малозабезпечених сімей.
А тоді, у далеких 70-х минулого століття, починав працювати у колективі слюсарем служби підземних газопроводів. Пройшов усі виробничі щаблі: від майстра, інженера, заступника до начальника підприємства «Тернопільгаз».
У 1987 році, коли став керівником, Олег Іванович поставив завдання насамперед перед собою: максимум газифікувати всю область. І справді, голубий вогник спалахував у таких віддалених селах чи хуторах, куди навіть автомобільної дороги не було. Предметом щирої втіхи для Караванського було підведення газу і до його рідного села Красівки у Тернопільському районі. Єдине, що засмучувало: до того дня не дожив його батько, який так чекав тепла.
«Горджуся, – каже Олег Іванович, – що зуміли подати газ до двох всесвітньовідомих святинь – Почаївської Лаври та Марійського духовного центру. 45-кілометрову трасу до Зарваниці ми проклали буквально за кілька місяців. А заодно і газифікували 13 довколишніх сіл».
За керівництва Олега Івановича на підприємстві створено сучасну матеріально-виробничу базу. Велику увагу зараз приділяють використанню новітніх технічних розробок. Зокрема, запроваджена технологія монтажу газопроводів із поліетиленових труб великої довжини, з’єднаних з електронагрівальними приладами в автоматичному режимі. Для її реалізації підприємство налагодило співпрацю із зарубіжними партнерами. А це, у свою чергу, вплинуло на те, що газ споживачам підприємство постачає безаварійно.
«Найвища цінність – людина»
Добрі, гарні, щирі стосунки панують у родині газовиків. Бо для керівника «Тернопільгазу» найвищою цінністю є людина. Проблеми кожного працівника близькі Олегу Івановичу. І він їх вирішує. Як і радіє разом з колективом успіхам і досягненням.
«Кожна людина прийшла у світ, щоб виконати свою, лише їй призначену місію. Якщо ми є у цьому колективі, то, напевно, місія наша – робити людям добро, а це – прекрасно…»
Це не просто слова, це – життєве кредо Олега Караванського.
Тож не дивно, що у колективі панує взаємоповага до кожного. На підприємстві дбають не лише про соціальний захист своїх працівників, а й з великою турботою ставляться до ветеранів.
У теплій атмосфері в об’єднанні «Тернопільгаз» проводять спортивні змагання, конкурси художньої самодіяльності. Тут відкриваються таланти дорослих, дітей та онуків працівників «Тернопільгазу».
Найбільша святість – сім’я
Що дає наснагу кожній людині жити, працювати, любити цей світ? Тепло рідного дому, сім’я, де розуміють з пів подиху, з пів слова. Так було для Олега Івановича у батьківській хаті. Так ведеться зараз у родинному колі чималенької сім’ї Караванських.
«Наш дідусь є опорою для онуків. Такою сильною, міцною, надійною… Завжди поруч, розуміє і підтримує нас. Як він усе встигає? Я не знаю», – якось написала найстарша внучка Олега Івановича Адріана Гарматюк.
Встигає. Бо цінує і любить усіх, хто дорогий його великому і щедрому серцю…
