На Волині, неподалік села Гулівка Ковельського району, чоловік пішов до лісу по дрова. І там наткнувся на справжній скарб! Позолочене церковне начиння лежало в землі під корінням дерев. Усе добро було надійно залите воском й заховане під колись молоденьким деревцем у лісі. Про це розповіла журналіст Наталія Кравчук із wz.lviv.ua.
Минуло мало не сто літ! І чи то від бурі, чи від старості те дерево впало. Скільки воно пролежало на землі, теж невідомо. Аж поки восковий куб поміж корінням не вгледів місцевий житель. Обережно дістав знахідку, розчистив — й очам не повірив: перед ним були церковні речі, на яких стояли дати початку минулого сторіччя!
Протоієрей Дмитро Андрухів і цінні знахідки
Серед знайденого — євхаристійний набір, до якого входять чаша, дискос (спеціальна тарілка на підставці), звіздиця (хрестоподібно з’єднані металеві дуги над дискосом), лжиця (ложечка) та копіє (списоподібний ніж). Також знайдено дарохранительницю та антимінс — освячений плат із зашитою частинкою мощей когось із святих. Усе це є обов’язковим для звершення Божественної Літургії. Без цих речей не можуть проводитися служби Божі у церкві, — розповів протоієрей Дмитро Андрухів, настоятель парафії Почаївської ікони Божої Матері УПЦ Київського патріархату села Гулівка.
На знайденому антимінсі збереглися два архієрейських підписи. Перший — єпископа Никона (Бессонова), вікарія Волинської єпархії, зроблений 1910 року. Другий належить архієпископові Олексію (Громадському), датований 1935-м. Тож усі ці цінності могли пролежати у землі не менше восьми десятиліть.
Громада Гулівки свого храму ще не має, його будівництво триває. І цю знахідку, яку тремтячими руками додому приніс селянин, громада сприйняла як знамення. Адже колись на їхній землі стояло два православних храми, а Гулівка, яка нині налічує трошки більше двохсот мешканців, було містечком Гулевичі з майже шістьма тисячами жителів. Отець Дмитро розповідає, що тут колись діяв склозавод, на якому виготовляли вироби зі скла та фарфору. А люди постійно відвідували храми. Пізніше одну з церков спалили, була знищена і друга. Так, після Другої світової війни у селі не залишилося й сліду від релігійного життя. Його стерли війни та наслідки комуністичного режиму. Можливо, скарб, який нині відкрився людям, був захований одним з настоятелів під час переслідувань церкви радянською владою.
Звісно, громада хоче, аби церковні речі стали окрасою нового храму. Та на них наклали око скупники старовини, бо ж такі цінності можуть стати окрасою будь-якої приватної колекції. Також висловили бажання поповнити свої фонди й музейники. Кажуть, селянину пропонували «грубі» гроші, та він настояв на своєму: «Господь відкрив йому скарб не для збагачення». Єдине, що віддали для експозиції та зберігання у Волинській православній богословській академії – це антимінс, адже через ветхість його неможливо використовувати. На взамін владика Михаїл подарував парафіяльному священику новий.
