Пам’ять про тернопільського науковця Любомира Крупу тримає Місто.
23 березня 2025 року минає два роки з дня загибелі Любомира Крупи — захисника України з Тернопільщини. У соцмережах друзі, рідні, побратими та колеги згадують його життя, характер, справи. У другі роковини смерті чоловіка люди долучаються до акції пам’яті: публікують світлини, пишуть слова, які не встигли сказати за життя.
“Запостіть фото з Любомиром. Напишіть слова, що не встигли сказати при житті, або просто подякуйте” — заклик, який запустили його близькі.
Любомир Крупа — не лише полеглий воїн, а й людина, яку пам’ятають за щирість, людяність та переконання. Ці спогади — не просто данина пам’яті, а спосіб розповісти, ким був Любомир.
Пам’ять про тернопільського науковця Любомира Крупу
“Давайте сфотографуємось”: останнє фото перед війною
Журналістка Іванна Гошій пригадує, як зробила своє єдине фото з Любомиром Крупою — на останній сесії обласної ради перед повномасштабною війною.
“Давайте сфотографуємось”, — запропонував тоді Любомир.
Вранці 24 лютого 2022 року вона випадково зустріла його біля ТЦК:
“Любомир поспішав. На мить підбіг, обійняв по-братньому за плече й попрямував у приміщення. Я лише встигла сфотографувати його зі спини за брамою. Більше ми не бачились”.
Після того вони ще спілкувалися: Іванна надсилала йому світлини з презентації книги його матері, вітала з днем народження.
“Останнім…”, — додає вона.
Любомир, за її словами, був людиною дії — ще до початку війни як депутат обласної ради ініціював звернення про створення територіальної оборони.
“Дехто тоді сприймав це скептично, але час показав далекоглядність Любомира”.
Вона згадує, що у перший день повномасштабного вторгнення Любомир одразу пішов добровольцем.
“Горів і вірив. Якби зараз можливо було запитати, чи вчинив би по-іншому, то, здається, він би тільки по-доброму усміхнувся”, — зазначає Іванна Гошій.
Вона також згадує слова матері Любомира — Марії Петрівни:
“Може, щось почуєш на фронті про мого Любомира”.
Іванна тоді зустрічала побратимів Любомира, чула від них найтепліші слова.
“Прорвемось, Лесю!” — яким його пам’ятають друзі та побратими
Історикиня Леся Гурецька, яка вчилася разом із Любомиром Крупою, згадує його як надійного друга.
“Ти був надійним другом, і з Тобою я могла поділитись усіма секретами, бо чекала цінної поради і знала, що точно нікому не розкажеш”.
Вона розповідає, що саме Любомир привів її у фольклорне товариство “Вертеп”, а згодом — завжди знаходив час на творчі імпрези, попри посади.
“З роками Ти не змінювався. Енергійний, надійний, відповідальний, людяний. Незалежно від посад, від роботи викладача, чи заступника голови облради. Хоча навколо було стільки різних співробітників, я знала, що Ти впораєшся із будь-якою роботою”, — написала вона. А на запитання “Як Ти?”, він завжди відповідав: “Прорвемось, Лесю!”.
Побратим Любомира — Андрій Головко — у своєму дописі згадав довгі вечори у бліндажі, де говорили про історію, політику, майбутнє України.
“Йому завжди було що сказати, чим поділитися… Пам’ятаю, як він учив нас в’язати вузли, як навчав хлопців основам альпінізму на мості в Буцневі… Пам’ятаю наш останній спільний бій і Його Героїзм… Ми підхопили його кулемет і продовжуємо боротися”.
“Він жив цим станом боротьби і віри у Перемогу”
Родичка Руслана Стасишин опублікувала архівні фото з Любомиром і написала:
“Гарні були часи і їх не повернеш уже, на жаль”.
Професорка Любов Струганець у спогаді нагадала про наукову діяльність Любомира.
“Розгорнімо монографію Любомира Крупи… Автор розкрив вплив митрополита Андрея Шептицького на суспільне і культурно-просвітницьке життя в Галичині… Любомир також усіх нас єднає…”.
Колега Ірина Шумада згадує:
“Навіть коли були дискусії, він з добротою усміхався… Людина Правди, великої любові до України і людей… Справжність була сутністю! Остання наша розмова в обласній раді… Ми говорили багато про фронт, допомогу військовим. Він жив цим станом боротьби і віри у Перемогу!”.
Його дружина, Ірина Крупа, написала у Facebook:
“Не так все мало бути… Або я чогось не розумію… Любомир Крупа — був воїном усе своє життя! Якби він міг обрати собі смерть, то вибрав би саме таку — сказав наш син. Вірю, що йому добре у Вальгаллі. Бо він там серед найкращих!”.
А користувач Vitaliy Marynovskyy додав:
“Бачу багато памʼятних фото та відео людей у фб з паном Любомир Крупа. На жаль, не був особисто знайомий, знаю що служили в одному батальйоні. Чув і читав багато хорошого про Любомира Левковича”.
Ще один допис від Олега Грушицького:
“Я не знав більш справедливої та чесної людини, як Любомир Крупа! Завжди ввічливий, усміхнений та розсудливий! Він завжди говорив до всіх з повагою, на Ви, він був прикладом та людиною честі”.
Богдан Буяк написав:
“Вічна та Світла Памʼять Любомиру!!! Він вмів бути Справжнім… (((“.
Надія Березюк згадує:
“Це фото ніде не було опубліковане. Бо ми його робили, як ілюстрацію до програми. А вона не вийшла в ефір.
Бо в ній Любомир був занадто чесним, бо відстоював інтереси людей.
І його порядність могла нашкодити тим, хто не такий як він.
А ТАКИХ, ЯК ВІН, НЕМАЄ. На жаль.
Історія саме цього випадку – довга і Любомир все ж таки знайшов спосіб допомогти людям. Тяжчий, але гідний.
Любомир Крупа це – приклад совісті та честі. Думати про цю втрату досі болить.
Обіймаю Ірина Крупа. Світла пам’ять Любомиру.
Сьогодні, 23 березня, – друга річниця памʼяті.
Діліться спогадами про Любомира. Нехай тепло, яке він залишив в наших серцях, живе”.
