Вижив на війні, а вдома у відпустці трапилося непоправне… Про це написали в Байковецькій громаді.
У Курниках схилені у скорботі голови – в останню дорогу провели старшого солдата Мирослава Рудого, якому тепер назавжди 45 років. Військовослужбовець мужньо захищав рідну землю, відстоюючи незалежність України. Але трагічно загинув у відпустці 10 червня 2024 року.
Життєвий шлях Героя
Народився Мирослав у селі Стегниківці. У сім’ї їх було шестеро. Нелегке дитинство було у нього. Коли хлопчику було 2 роки помирає його батько і дитина залишається сиротою. Покійна мати віддала всю свою любов, увагу, турботу… А найстарші брати піклувалися про нього і дуже любили. Підростав, одружився. З дружиною Галиною прожили разом 21 рік у любові та злагоді. Разом виховали троє дітей.
Це був звичайний сільський чоловік, якого в Курниках любили за доброту, щирість і простоту. Коли в Україні почалася війна, він пішов воювати, був на передовій. Пішла з життя людина, яка боролась за Україну, була патріотом землі своєї. Свідченням цього є його відданість військовому обов’язку, гідна і високопрофесійна служба в Збройних Силах України.
Відпустка
Прийшовши у відпустку Герой запланував багато роботи по дому, але Господь розпорядився по-іншому. У Мирослава залишились дружина Галина, старший син Максим, донька Альбіна та менший син Станіслав.
Попрощатись із захисником на чин похорону, який відбувся у церкві Святого Архистратига Михаїла, прийшли рідні, друзі, побратими, сусіди та представники місцевої влади.
Не віднайти слів, аби внести хоч трішки відради в почування рідних. Не втамувати болю дружини, дітей, не висушити їхніх сліз… Бо ж утратили вони рідну кровинку, коханого чоловіка та люблячого та турботливого батька.
Отець Володимир Пулька закликав усіх молитись, молитись за наших захисників та захисниць та не припиняти це робити, адже це найбільше, що зараз необхідно.
У свою чергу отець Ігор Бойчук додав, що Герої не вмирають до того часу, поки ми їх пам’ятаємо…
Щиро співчуваємо непоправній втраті.
Вічна пам’ять і Слава Герою!
