Олександр Вільчинський презентує нову книжку у Тернополі. 1 липня о 18:00 автор презентуватиме книжку «У степу під Авдіївкою». Книгарня Є на Валовій.
Слова автора:
“Ця повість могла бути й ненаписана… Може, вистачило б і «Останнього героя» і тих кількох оповідань на воєнно-історичну тему, які були у мене до того. Але ж, якби сам «останній герой» – Олекса Гомелюк, він же «Лісовий», жив у наші дні він би точно воював з окупантами на Донбасі.
Отож, можна сказати, я поїхав замість нього, або й разом із ним, із позивним «Олекса». Бо хоча нікому з побратимів і не признавався, що пишу книжки і навіть, що старший лейтенант запасу, а записався рядовим, проте два примірники тієї повісті для чогось таки взяв із собою.
Один у мене ще в Новогродівці попросив друг «Щегол», коли книжки випали з наплічника, для своєї дівчини, яка дуже любить українську літературу, як він казав. А другу я для чогось носив до кінця ротації під броніком у внутрішній кишені куртки, як такий собі оберіг, благо книжечка досить тонка, і лише в останній свій день під Авдіївкою підписав її для нашої 1-ої окремої штурмової роти ДУК ПС і вручив самому «Да Вінчі», коли він забирав нас з тих «дач», де ми були і мене, як найстаршого за віком, посадив у кабіну пікапа поруч із собою…
А коли я вже вернувся додому, тоді ж, наприкінці зими 2017-го, подихавши одним повітрям з реальними героями, то вже точно знав, що напишу, мушу написати нову книжку. І що це буде перша історія про війну на основі вже не чиїхось розповідей, чи архівних джерел, а власних відчуттів і вражень.
Так і з’явилася «У степу під Авдіївкою». Щоправда, спершу ще був нарис «Перша штурмова», він також увійшов у нове видання, а вже потім і повість. За якийсь місяць-півтора і написалося. Почав, дякуючи Миколі Рябчуку, у Вісбю на Готланді, закінчив у Тернополі.”
Олександр Вільчинський презентує нову книжку у Тернополі
Писалося й справді по свіжому й живому – кров, піт і лайно, багато замерзлого лайна, і міни, і ті, що зверху і ті, що у землі, але тоді ще без дронів.
Бо мені, навіть у мої тодішні п’ятдесят три вже, либонь, було б непросто від них петляти… І ще – бойове побратимство, й ніжні почуття попри жорсткі обставини. А сюжет, як це часто трапляється, якось сам собою уже вивів на найболючіше, коли війна роз’єднала, здавалося б, найрідніших.
Тоді, на початках війни там, на Донбасі, такі випадки сприймалися особливо гостро… По свіжому й живому, і ще, коли майже всі були живі… Дехто з побратимів навіть встиг її прочитати ще у першому виданні. – Підсумував Олександр Вільчинський.
Ми писали також: Філософія творчості з Олександром Вільчинським.
