Із сьогоднішнього дня в УГКЦ чинна нова редакція Служебника УГКЦ з деякими змінами в текстах Літургій, зокрема в молитвах “Вірую” (“Символ віри”), “Царю Небесний” та митаревій молитві:
Тепер не “… родженого, несотвореного, єдиносущного з Отцем, що через Нього все сталося… і воплотився з Духа Святого і Марії Діви, і став чоловіком“, а “не сотвореного”, “через якого все постало” і “став людиною”.
Тепер не “Царю Небесний, утішителю, Душе істини, що всюди єси і все наповняєш, скарбе дібр і життя подателю, прийди, і вселися в нас, і очисти нас від усякої скверни, і спаси, благий, душі наші“, а “скарбнице благ”.
Тепер не “Боже, милостивий будь мені, грішному“, а “будь милостивим до мене, грішного”.
Тепер не “… поцілунку не дам Тобі, як Юда, але як розбійник сповідаюся Тобі“, а “ісповідую Тебе”.
Тепер не “… Збережи нас у Твоїй святині, ввесь день повчатися правді Твоїй“, а “у святості Твоїй”, “весь”.
Тепер не “Благословенний Бог наш завжди, нині, і повсякчас, і на віки вічні“, а “на віки віків”.
Зміни тексту Літургії святого Василія Великого були затверджені на Синоді Єпископів УГКЦ в Римі 3–13 вересня 2023 року, а тексту Божественної Літургії святого Івана Золотоустого – на Синоді Єпископів УГКЦ в Перемишлі 7–15 липня 2022 року і проголошені Декретом Глави УГКЦ 25 січня ц.р.
Патріарша літургійна комісія УГКЦ (голова комісії – вл. Григорій Комар, заступник голови – о. Василь Рудейко) подала пояснення щодо цих змін, зазначивши, що сама Літургія не змінилася. Вона далі складається із трьох частин: підготовки священника і дарів (Проскомидії), Літургії слова, Літургії жертви (Євхаристії) або Літургії вірних. Хоча Літургія зазнала еволюції і змін, проте вже від XVІ століття вона набрала такої форми, якої ми сьогодні дотримуємося.
У Літургії були внесені зміни, щоб виправити деякі неточності та підібрати більш влучні слова та вирази. При цьому деякі церковнослов’янізми (які є “нашою прадавньою мовою”, а “тому ми не цураємося брати з її скарбниці деякі слова, щоб краще передати те, що висловив грецький оригінал, або щоб надати текстові смаку давньої літургійної мови”) залишено в тексті (наприклад, предложені чесні дари, словесна служба, благодаримо Тебе тощо).
Отож, головні зміни у текстах Божественної Літургії:
У молитві “Царю Небесний”
Попередній текст: “Царю Небесний, утішителю, Душе істини, що всюди єси і все наповняєш, скарбе дібр і життя подателю, прийди, і вселися в нас, і очисти нас від усякої скверни, і спаси, благий, душі наші”.
Новий переклад: “Царю Небесний, утішителю, Душе істини, що всюди єси і все наповняєш, скарбнице благ і життя подателю, прийди, і вселися в нас, і очисти нас від усякої скверни, і спаси, благий, душі наші”.
Коментар: Вислів “скарбе дібр” (полонізм) замінено на “скарбнице благ”, тому що церковнослов’янське “сокровище” означає саме скарбницю, яка тримає в собі багатства, дари. “Добро” не вживається в українській мові в множині, тому використано синонім “благо”, який має множинну форму — “блага”.
У митаревій молитві
Попередній текст: “Боже, милостивий будь мені, грішному”.
Новий переклад: “Боже, будь милостивим до мене, грішного”.
Коментар: Це так звана “митарева молитва” (із притчі про митаря і фарисея: Лк. 18, 9–14; див. в. 13). Ми звикли — наслідуючи церковнослов’янську структуру — говорити “Боже, милостивий будь мені, грішному”. Однак в українській мові прикметники “милостивий”, “справедливий”, “ласкавий” керують родовим відмінком, а не давальним. Ми не скажемо “будь мені ласкавий” або “будь мені справедливий”, а скажемо: “будь ласкавим/справедливим до мене”. Але, якби не змінювати порядку слів і говорити: “Боже, милостивий будь до мене…”, тоді спонтанно, не замислюючись, кожний повернеться до “будь мені, грішному”. Щоб цього уникнути, внесено зміну, яку вірним буде легко вивчити через повторювання: “Боже, будь милостивим до мене, грішного/грішної”.
У фразі “на віки віків”
Попередній текст: “Благословенний Бог наш завжди, нині, і повсякчас, і на віки вічні”.
Новий переклад: “Благословенний Бог наш завжди, нині, і повсякчас, і на віки віків”.
Коментар: Фраза “на віки вічні” є неточною, тому що немає вічних віків: є теперішнє і майбутнє — вічність. Після вічності немає нічого, вона не закінчується, не змінюється, а триває вічно. Слова “на віки віків” точно передають грецький вислів “eis tous aionas ton aionon”, який є гебраїзмом і в якому слова повторюються, щоб виявити найвищу форму певної дійсності. “Пісня пісень” — найкраща пісня, “цар царів” — найвищий володар, церковнослов’янською “праздников праздник і торжество єсть торжеств” — це найбільше, найвеличніше свято. “На віки віків” — те, що не закінчується i не змінюється.
Святе Причастя
Попередній текст: “… поцілунку не дам Тобі, як Юда, але як розбійник сповідаюся Тобі”.
Новий переклад: “… поцілунку не дам Тобі, як Юда, але, як розбійник, ісповідую Тебе”.
Коментар: У молитві перед Святим Причастям замінено фразу “сповідаюся Тобі” на “ісповідую Тебе”, бо мова йде не про те, що ми сповідаємося перед Господом, але що, як розбійник на хресті, визнаємо Ісуса Христа нашим Господом і Богом.
Після Святого Причастя
Попередній текст: “… Збережи нас у Твоїй святині, ввесь день повчатися правді Твоїй”.
Новий переклад: “… Збережи нас у святості Твоїй, весь день повчатися правді Твоїй”.
Коментар: У пісні “Нехай сповняться уста наші” замінено “у Твоїй святині” на “у святості Твоїй”, бо тут йдеться не про святиню (храм), а про те, щоб Господь зберіг нас з’єднаними з Ним — святими.
У покаянних тропарях на всяке прошення
Попередній текст: “Помилуй нас, Господи, помилуй нас, бо, ніякого одвіту не знаючи, оцю Тобі молитву, як Владиці, ми, грішні, приносимо: Помилуй нас.
Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові.
Господи, помилуй нас, бо на Тебе ми уповали. Не прогнівайся дуже на нас і не пам’ятай беззаконь наших, але зглянься й нині як милосердний і вирятуй нас від ворогів наших. Бо Ти Бог наш, а ми — люди Твої, всі — діла рук Твоїх, і ім’я Твоє призиваємо.
І нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь.
Милосердя двері відкрий нам, благословенна Богородице, щоб, надіючись на Тебе, ми не погибнули, але щоб вибавилися Тобою від бід. Ти бо — спасіння роду християнського”.
Новий переклад: “Помилуй нас, Господи, помилуй нас, бо, жодного оправдання не маючи, оцю Тобі молитву, як Владиці, ми, грішні, приносимо: Помилуй нас.
Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові.
Господи, помилуй нас, бо на Тебе уповаємо. Не прогнівайся дуже на нас і не пом’яни беззаконь наших, але зглянься й нині як милосердний і визволи нас від ворогів наших. Бо Ти Бог наш, а ми — люди Твої, всі — діла рук Твоїх, і ім’я Твоє призиваємо.
І нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
Милосердя двері відкрий нам, благословенна Богородице, щоб, надіючись на Тебе, ми не загинули, але щоб визволилися через Тебе від бід. Ти бо — спасіння роду християнського”.
Коментар: Зміни здебільшого стилістичні. Слово “одвіт”, якого нема в українській мові (це калька з церковнослов’янської мови), замінено на більш зрозуміле слово “оправдання”.
Вислів “ми уповали” змінено на “уповаємо”, щоб підкреслити, що наше уповання на Бога не було лише в минулому, а триває все життя. Повернено слово “пом’яни”, бо і церковнослов’янською, і українською воно виражає більший динамізм, аніж “пам’ятати”. Ця фраза перегукується із словами розбійника на хресті: “Пом’яни мене, Господи, коли прийдеш, у царстві Твоїм”, які ми повторюємо в молитві підготування до Святого Причастя. “Визволи” замість “вирятуй” надає колориту звільнення з гріха як із невільництва; це повне звільнення, не поодинокий рятунок.
Хоч слово “загинути” є синонімом до “погибнути”, але воно містить більший драматизм: без надії на допомогу Богородиці людська душа гине, пропадає. У фразі “вибавилися Тобою від бід” пасивна конструкція, вживання якої не бажане в українській мові, замінено на вислів “визволилися через Тебе”.
Серафимська пісня
Попередній текст: “Свят, свят, свят Господь Саваот, повне небо і земля слави Твоєї. Осанна на висотах. Благословенний, хто йде в ім’я́ Господнє. Осанна во вишніх”.
Новий переклад: “Свят, свят, свят Господь Саваот, повне небо і земля слави Твоєї. Осанна во вишніх. Благословенний, хто йде в ім’я́ Господнє. Осанна во вишніх”.
Коментар: Замість фрази “осанна на висотах” вжито “осанна во вишніх”, щоб уніфікувати тексти (перший раз ця фраза з’являється в молитві священника безпосередньо перед початком Літургії, після “Царю Небесний”).
Можна зауважити, що принаймні деякі пояснення шановної Патріаршої літургійної комісії УГКЦ є недостатньо (або не є достатньо) вичерпними, бо виникають питання:
І. «тому що грецьке слово “anthropos” означає “людина”» – але ж загляньмо в словник української мови: «чоловік» теж означає «людина»; якщо ж це така відповідь на феміністичне звинувачення у гендерній нерівності, то варто про це сказати відверто;
ІІ. «Вислів “скарбе дібр” (полонізм)» – потребує пояснення, що саме тут є запозиченням з польської мови.
«“Добро” не вживається в українській мові в множині» – але ж це в російській мові іменник «добро» не має множини, а в українській – загляньмо на стор. 172 “Граматики української мови” Василя Сімовича – у множині буде «добра», в род. відмінку – «дібр»; зрештою, читаємо у Шевченка: «І всі дібра землі / Тим неситим очам»;
«церковнослов’янське “сокровище” означає саме скарбницю, яка тримає в собі багатства, дари» – але ж знову загляньмо в словник української мови – і побачимо, що одне зі значень слова «скарб» є (з позначкою заст.) «скарбниця». Якщо бентежить ця класифікація, то воно цілком пасує, як пише комісія, «щоб надати текстові смаку давньої літургійної мови»;
IІІ. «Фраза “на віки вічні” є неточною, тому що немає вічних віків: є теперішнє і майбутнє — вічність» – якщо ще раз заглянути в словник української мови, то побачимо, що вислів «на віки вічні» є усталений і означає він власне «вічність», бо одне зі значень слова «вік», як фіксує словник, є «надзвичайно довгий час; вічність»; «на віки вічні» — це є те посилення, про яке пише комісія: «в якому слова повторюються, щоб виявити найвищу форму певної дійсності»; в Шевченка («Назар Стодоля») читаємо «тоді і остався на віки вічні в дурнях».
