Є речі, про які не хочеться писати. Бо кожне слово здається занадто малим, занадто порожнім порівняно з тим, що сталося. Андрій Іванюк більше не повернеться додому. Йому було лише 34.
Десять років на передовій
З 2014 року цей чоловік робив те, що багато хто не наважився б зробити навіть один день. Він пішов добровольцем, коли ще можна було не йти. Розвідник, контрснайпер, інструктор – за цими словами стоять роки на передовій, тисячі кілометрів фронтових шляхів і десятки врятованих життів.
Андрій навчав інших захисників. Передавав свій досвід, ділився знаннями, які рятують. Скільки бійців завдяки йому повернулися живими? Ми ніколи не порахуємо точно.
Мрія, яка не збулася
Він мріяв про вільну Україну. Просто жити у країні, де немає війни, де діти ростуть під мирним небом. Здається, це не так багато, правда? Але саме за цю просту мрію Андрій і загинув.
Тепер його імʼя житиме в памʼяті народу. Хтось скаже: непогана втіха. Але ж хотілося б інакше. Щоб він сам побачив ту Україну, за яку боровся.
Підпис має значення
Зараз у мережі поширюють петицію на честь Андрія Іванюка. І тут важливо розуміти: коментар “підтримую” під дописом нічого не змінює. Потрібен справжній підпис через BankID.
Процес простий: авторизуватися, обрати свій банк, підтвердити вхід і натиснути кнопку “Підписати”. Кілька хвилин часу – і ваш голос зарахований. Це найменше, що ми можемо зробити для того, хто віддав своє життя за наше майбутнє.
Довідково: Електронні петиції на сайті Президента України потребують збору 25 тисяч підписів протягом трьох місяців для розгляду. Лише особистий підпис через систему електронної ідентифікації (BankID, Дія тощо) зараховується як голос. Коментарі у соцмережах не мають юридичної сили.
