Василь Штогун — будівельник і деревообробник за фахом, який сьогодні працює у команді воєнізованої охорони поліції охорони Тернопільщини. Його доля сповнена важких випробувань: від самостійного виховання дітей після трагічної втрати першої дружини до запеклих боїв на Бахмутському напрямку, полону та примусової праці на ворога. Проте понад усе чоловіка тримала віра у повернення до родини та коханої дружини Надії.
Шлях на фронт
Василь народився і проживає у селі Лози, що розташоване неподалік Вишнівця на Тернопільщині. У 30 років він став удівцем, оскільки його перша дружина померла від раку крові, тож чоловікові довелося самотужки підіймати на ноги двох дітей. Згодом він одружився вдруге.
До повномасштабного вторгнення Василь працював будівельником за кордоном, але у квітні 2022 року прийняв рішення повернутися в Україну і приєднався до територіальної оборони. Його військовий шлях складався з кількох етапів:
-
Початок служби: спочатку ніс службу в Кременецькому РТЦК та СП;
-
Переведення до підрозділу: згодом перейшов до новоствореного 422-го окремого стрілецького батальйону;
-
Бойовий склад: пізніше цей батальйон увійшов до складу 42-ї окремої механізованої бригади.
У лютому 2023 року в нього народилася третя онучка Соломійка, і майже одразу після її народження захисник вирушив на схід України. Василь виконував обов’язки помічника гранатометника на Бахмутському напрямку, де пройшов через важкі бої, обстріли та авіабомбардування.
Полон та два роки роботи у російській колонії
Трагічний поворот подій відбувся 20 липня 2023 року. Василь разом із трьома побратимами намагався винести з поля бою пораненого товариша, але шлях українським військовим перекрили окупанти. Попри початковий наказ російського командира розстріляти полонених («В расход!»), затримка ворожого солдата на три хвилини врятувала життя українцям — наказ змінили на етапування.
Після перебування у Кремінній, Краснодоні та Луганському СІЗО, Василь Штогун опинився у Свердловській виправній колонії №38. Там його професійні навички деревообробника стали затребуваними для примусової праці:
«Наша бригада з восьми-десяти чоловіків щодня майструвала 50–80 домовин. Я був дуже радий, що роблю хорошу продукцію. І думав: якщо на неї такий високий попит, значить, мої хлопці добре працюють», – пригадує Василь Штогун.
Робота допомагала триматися, а також давала змогу допомагати іншим полоненим. Проносячи повз конвой хліб, цигарки та цукор, Василь підтримував побратимів у бараках.
Звільнення, вінчання та мирне життя
Поки Василь перебував у неволі, його дружина Надія робила все можливе, щоб дізнатися про його долю. Уже в серпні 2023 року вона отримала підтвердження, що її чоловік живий і перебуває у полоні. Довгоочікуване визволення відбулося 4 липня 2025 року під час чергового обміну полоненими.
Після повернення додому, проходження лікування та реабілітації, пара прийняла рішення закріпити свій союз перед Богом та взяла шлюб у церкві.
Сьогодні Василь працює в Управлінні поліції охорони в Тернопільській області, захищаючи об’єкти вахтовим методом. Попри те, що перенесені стреси підірвали здоров’я його дружини, подружжя залишається надійною опорою одне для одного, долаючи всі наслідки пережитого разом.
Читайте також: Дмитро Лубінець дав інформацію щодо полонених захисників.
