Ровесник Тернопільські молодіжні новини
Автор: Ігор Лікарчук, екс-керівник Українського центру оцінювання якості освіти, в. о. директора Навчально-методичного центру забезпечення якості освіти.
До мого посту про навантаження учителів іншими, крім навчальної діяльності, справами надійшов «цікавий» коментар. Ось уривок із нього: «У межах своїх обов’язків класний керівник повинен знати, чому учня немає в школі. А раптом він вийшов з дому, а до школи не дійшов?»
Відверто кажучи, я не розумію, чому інформація про те, що учень до школи не дійшов, повинна бути в «межах» обов’язків класного керівника? Яке відношення класний керівник повинен мати до того, що відбувається за межами його робочого місця – школи? Чому ми знімаємо відповідальність з батьків за те, що «учень не дійшов»? Якщо у батька є сумнів, що учень «не дійде», то нехай сам його приведе до школи.
Але давайте на цю проблему подивимося з іншого боку. Учень не прийшов до школи. Чому ми з цього робимо трагедію? Та якби ми дозволили учням обирати можливість «ходити до школи» чи «не ходити», то багато шкіл стояли б порожніми, а дуже багато вчителів сиділи б без роботи.
Примушувати дітей ходити до школи, вважаючи, що вони там будуть здобувати знання, це смішно. Навчатися може лише той, хто цього хоче. А ми десятиліттями гралися й продовжуємо гратися в радянський всеобуч, роблячи цапами-відбувайлами за цей всеобуч вчителя.
Завдання вчителя не збирати дітей до школи, а вчити тих, хто до неї прийшов.
Але біда в іншому. Оце збирання довідок про причини відсутності учня в школі – яскравий приклад того, як наші вчителі не можуть відстояти своє право на вільну професійну діяльність.
Приймають недолуге Положення про класного керівника – вчителі мовчать. Приймають рішення про збирання довідок та зобов’язання вчителя збирати та узагальнювати інформацію про причини відсутності учнів – мовчать. Приймають рішення про відповідальність вчителів за учнівський булінг – мовчать. Більше того, вважають, що так і має бути…
І, як результат, привчили суспільство та чиновників до того, що вчитель завжди мовчатиме і робитиме все, що на нього начеплять. Та навіть не кожна новорічна ялинка витримує тягар тих іграшок, котрі на неї чіпляють… А вчитель – не новорічна ялинка. І те, що чіпляють на нього, – не іграшки…
Тож хочу висловити одну думку, що очікувано викличе однозначну негативну реакцію у багатьох директорів шкіл і чиновників.
Давно утвердився в тому, що класне керівництво в системі загальної середньої та професійної освіти має бути ліквідоване. Цей рудимент совкової освітньої системи давно вичерпав себе й перетворився у тягар, який гальмує розвиток творчих начал у діяльності педагога, потужно сприяє бюрократизації освіти, девальвує її олюдненння та консервує формалізм у її функціонуванні.
Між іншим, у Законі «Про освіту» поняття «класний керівник» не знайшов. Це багато про що свідчить. Особливо, якщо зважити на те, що після того, як цей закон набув чинності, всі підзаконні акти, які йому суперечать, вважаються не дійсними. А «Положення про класного керівника», що є чинним на сьогодні, було затверджене 18 років тому…
Джерело: osvita.ua
З тегами: І. Лікарчук класний керівник освіта
