Війна – це не лише про передову, а й про те, що відбувається всередині кожного з нас. Постійний стрес, «гойдалки» новин та втрати не обирають жертв за віком чи професією – вони б’ють по кожному. У таких умовах ментальне здоров’я перетворилося з «бажаного» на «життєво необхідне».
Понад три роки команда Центру готовності цивільних (ЦГЦ) у Тернополі працює над тим, аби людська тривога не переростала у безсилля, а ставала поштовхом до дії. Від перших місяців існування осередку психологічні навчання посіли одне з ключових місць у діяльності ЦГЦ, адже ментальна стійкість у час війни стала не менш важливою, ніж практичні навички безпеки.
Це як перша медична допомога, але для психіки
Координатор тернопільського ЦГЦ Олександр Кикта виділяє три ключові етапи, через які пройшов запит громади на психологічну допомогу.
- Етап 1. «Психологічна перев’язка»: опанування гострого стресу
Коли війна увірвалася в життя, головним завданням було навчитися «виживати» в моменті. Перші тренінги були присвячені саме екстреній допомозі.
«Це як перша медична допомога, але для психіки», – пояснює Олександр.
Учасники вчилися розпізнавати симптоми перевантаження та опановувати техніки, що допомагають не «розсипатися» під час обстрілів чи трагічних звісток. Тренінги з управління стресом дали людям конкретний алгоритм: що робити, коли страх сковує тіло.
- Етап 2. Резильєнтність: як не просто вижити, а відновитися
З часом фокус змістився на витривалість – те, що експерти називають резильєнтність. Це здатність адаптуватися до змін і виходити з криз, не втрачаючи себе.
Тренінги «Плекаємо резильєнтність» чи «Як зберегти рівновагу, коли все змінюється» користувались попитом. Там учасники опановували методики, які допомагають зберігати внутрішній ресурс місяцями. Основний меседж наших спікерів простий: ментальне здоров’я – це особиста відповідальність. І це та зброя, яку маємо тримати напоготові щодня.
- Етап 3. Нова етика: комунікація з тими, хто повертається
Сьогодні найактуальнішим запитом є взаємодія з військовими та їхніми родинами. Суспільство вчиться заново розмовляти одне з одним, уникаючи травматичних тем та виявляючи щиру повагу.
У ЦГЦ Тернопіль на регулярній основі проводять навчання «Як спілкуватись з військовими, які повернулись з війни». І це зовсім не якісь чергові методичні лекції, а практичний посібник через розмову із фахівцем, психологом з того, як:
- розуміти унікальний досвід ветеранів та ветеранок;
- уникати токсичних чи «жалісливих» запитань;
- будувати містки довіри замість стін відчуження.
А тренінг “Коли чекаєш військового з війни” для родин військовослужбовців допомагає впоратися з великим емоційним навантаженням очікування. Ці два тренінги є авторськими – психолога Петра Воробця, то ми принагідно хочемо подякувати йому і усім психологам, із якими ми працювали за ці роки, за їх експертизу і фаховість.
Погляд експерта: від спокою до грамотності
Постійний спікер ЦГЦ Тернопіль, практикуючий психолог Петро Воробець, зазначає, що динаміка змін у запитах людей є дуже показовою. За роки послідовної співпраці з осередком він виокремив головні етапи цієї трансформації:
«Від початку нашої співпраці і до сьогоднішнього дня можна відслідкувати динаміку змін запитань людей, які хочуть бути психологічно готовими до реалій, які існують зараз в нашій державі. Якщо на початку ми більше обговорювали збереження спокою та підтримку тих, хто лише йшов на службу, то зараз критично важливим стало психологічне супроводження цивільних у спілкуванні з військовими, які повернулися через поранення чи з інших причин», — зазначає Петро Воробець.
Сьогодні питанням номер один для сімей стало те, як будувати стосунки “дружина-чоловік-дитина”. Психолог підкреслює, що кількість відвідувачів, які прагнуть розвивати свою грамотність, постійно збільшується:
«Багато людей приходять на постійній основі на різні тренінги. Багато хто після групових занять звертається з особистими питаннями, що дозволяє їм формувати стійкість у житті загалом. Я вдячний Центру готовності цивільних за таку платформу, яку вони створили для цивільних і за їхнє розуміння актуальності психологічного супроводження на сьогоднішній день».
Живий досвід: теорія, що стає дією
Найкраще результати навчання видно через історії самих учасників. Для когось тренінг став способом опанувати власну паніку, а для когось – інструментом для порозуміння з оточуючими.
Ділиться Аліна, учасниця тренінгу «Інструменти самодопомоги в часі стресу»: «Раніше я намагалася “просто пережити” стрес, не маючи жодних інструментів. На тренінгу нам дали прості техніки: як заспокоїтись у моменті, як повернути контроль над тілом. Найцінніше – усвідомлення, що самодопомога не означає слабкість. Нещодавно я потрапила в напружену ситуацію і замість паніки застосувала техніку дихання. Це спрацювало: я змогла адекватно відреагувати».
Дарина, учасниця тренінгу про комунікацію з військовими, описує свій досвід: «Я обрала тренінг, бо все частіше перетинаюсь із військовими. Головна думка, яку я винесла: “не жаліти та не причиняти добро без згоди”. Майже зразу мала нагоду перевірити це на практиці у поїзді. У купе зайшов військовий з ампутацією руки. Сусідка почала нав’язливо йому допомагати, чим ставила чоловіка в незручне становище. Я ж, згадавши поради психолога, просто ввічливо запитала, чи потрібна допомога, а потім запропонувала чаю. Ми проговорили кілька годин. Це був приклад того, як теорія миттєво закріпилася дією».
Досвід тернопільського Центру готовності цивільних доводить: українці не безсилі перед обличчям стресу. Психологічна підготовка – це такий самий елемент оборони країни, як і вміння поводитися зі зброєю. Бо перемагає той, хто має силу вистояти не лише фізично, а й ментально.
Анастасія Квітковська.
Фото авторки.
