Різдвяне послання митрополита Тернопільського і Кременецького Нестора

Різдвяне послання

митрополита Тернопільського і Кременецького Нестора

Боголюбивим пастирям, чесному чернецтву та всім вірним Тернопільської єпархії

Дорогі браття і сестри!

Христос народився!

Знову, як і попередні роки, ми зустрічаємо свято Різдва Христового в стані війни з московським агресором. І незважаючи на війну та постійні обстріли, люди очікують Різдва і святкують його як свято надії на перемогу над злом та на повернення наших воїнів до своїх домівок. Земне народження Христа Спасителя нагадує нам, що зло та несправедливість будуть подолані, мир та добробут знову будуть серед українців. Але частина українців чекають не перемоги, а просто закінчення війни. Вони втомилися і вважають, ніби після перемоги, яку здобудуть ціною своїх життів інші, знову можна буде ні в чому себе не обмежувати та радіти своєму благополуччю. Вони не дбають про майбутнє української нації та нашої держави і не хочуть зрозуміти, що цю війну Господь попустив, аби ми навчились любити Бога та свій народ, а не думати виключно про матеріальні цінності.

Згадаймо історію єврейського народу, серед якого народився Христос. Після того, як Бог уклав з Авраамом Завіт, Він готував їх до пришестя у світ Спасителя, Який мав з цього обраного народу вийти і відновити єдність всіх людей з Богом. Але вони, навіть розуміючи свою особливу місію серед всього людства, не цінували цю вибраність, а постійно відступали від свого Творця, впадаючи у великі суспільні гріхи: гординю, ворожнечу між собою, непослух Богові, ідолопоклонство. Весь шлях через пустелю до Обіцяної землі єврейський народ нарікав на відсутність комфорту та звичної їжі, а коли Мойсей пішов отримувати Закон Божий на горі Синай – зробили собі ідола – золотого тільця. Коли Бог Сам через пророків та суддів керував Своїми людьми – ізраїльтяни захотіли собі царя. Коли за царя Соломона і його наступників Ізраїльське царство досягнуло небувалої величі – народ вирішив почати поклонятись ідолам, божествам язичницьких народів. І навіть прихід на ці землі армій сусідніх імперій, котрі завойовували царство, забирали людей в полон і повертали їх тільки після того, як народ каявся і навертався до Бога, не навчило ізраїльтян, що їхній добробут та благополуччя залежать від їхньої віри, від того, наскільки близько вони до Бога та наскільки виконують Його заповіді.

Тому не дивно, що коли Спаситель світу, про якого століття звіщали пророки, народився на землі, то з цього народу, котрий мав би очікувати Його народження, тільки декілька пастухів цю новину сприйняли з радістю. А фарисеї та законники, котрі мали найбільше знань про те, Хто саме народився у Вифлиємі Юдейському і для чого Він прийшов на землю, байдуже поставились до цієї історичної події. Вони повідомили Ірода про місце народження Спасителя, знаючи, що цар захоче вбити Богомладенця, вважаючи Його загрозою для своєї влади. І Христос, Котрий прийшов до єврейського народу, як до своїх, але «свої Його не прийняли» (Ін. 1:11), попустив, щоб цей народ не просто був розсіяний по всьому світу, але й місто Єрусалим було знищене римськими завойовниками.

Дорогі браття і сестри! Майже одинадцять років ми живемо в стані війни з московським окупантом. Хтось віддає своє життя, стримуючи ворога, хтось допомагає нашим захисникам, укріплюючи державу, а хтось просто чекає на закінчення війни, щоб жити, наче війни і не було. Ми боремось проти збройного ворога, але часто забуваємо, що це війна «не проти крови i плоті, а проти начальства, проти влади, проти світоправителів темряви віку цього, проти духів злоби піднебесних» (Еф. 6:12), бо злоба і ненависть, з якими московський окупант нищить мирних українців, не лишає сумнівів у тому, що вона йде від диявола. А перемогти диявола і його слуг лише силою зброї неможливо.

Нашою зброєю, крім матеріальних знарядь війни, мають стати наша віра в Бога і в Його любов до нас, завдяки якій Він не дасть нам загинути, та наша боротьба зі злом і гріхом всередині себе та в нашому суспільстві. Бо «якщо праведність ваша не перевершить праведности книжників і фарисеїв, то ви не ввійдете до Царства Небесного» (Мф. 5:20), і також перемоги ми не зможемо досягти.

На жаль, ми бачимо, як багатьох українців війна не тільки не поставила на шлях до Бога, не змусила усвідомити, що Бог попустив цю війну як засіб вилікувати наш народ і нам потрібно почати боротися з гріхами, але, здається, навпаки, лише збільшила кількість цих гріхів. Як у кожному множиться злоба та ненависть не тільки до ворогів, а й до ближніх, як все більше злословлять та зловтішаються, посилюється корупція та байдужість до долі держави, зосередження на своїх особистих інтересах. Чи не приведе це до того, що і про нас Господь скаже, як у свій час про єврейський народ в пустелі: «Я бачу народ цей, і ось, народ він – жорстокосердий; отже, залиш Мене, нехай запалає гнів Мій на них, і винищу їх» (Вих. 32:9-10)? Чи помилує Господь український народ заради десяти праведників (Бут. 18:32)?

Бо народ наш буде жити в мирі і достатку тільки тоді, коли він буде з Богом, коли на першому місці будуть не матеріальні цінності, а живе єднання з нашим Творцем і Спасителем. Коли ми через цю війну звільнимось від того зла, що руйнує нас, тоді ми отримаємо не тільки перемогу у війні, а й перемогу над нашими проблемами у суспільстві, які руйнують наш народ і нашу державу. І коли Різдво Христове для нас буде не приводом для святкового застілля, а приводом більше любити Бога і дякувати Йому за Його турботу про нас і про наше спасіння, тоді і прийде справжня перемога – перемога над злом і гріхом.

У ці святкові дні вітаю з Різдвом Христовим духовенство Тернопільської єпархії, місцеву владу, наших мужніх воїнів-захисників, волонтерів, українську молодь та всіх православних християн Тернопільщини і бажаю, щоб Господь нас укріпляв і завжди вів дорогою спасіння.

Нехай Христос Спаситель, Котрий предвічно народжується від Отця, а в часі народився у Вифлеємській печері заради нашого спасіння, спасе і помилує український народ і дарує нам перемогу і спасіння. Амінь.

Христос народився, славімо Його!