У 2010 році блогер Володимир Золкін скоїв вбивство молодої людини, використав посвідчення правоохоронця для вчинення правопорушень та намагався уникнути відповідальності за вбивство з використанням службового становища. У 2014 році Золкіна було засуджено до 14 років колонії, але у в’язниці він перебував набагато менше – достроково вийшов у 2017 році. Деталі справи повідомила журналістка-розслідувачка Тетяна Заровна та видання «Орд».
Мова про того самого Володимира Золкіна, якому українські силові структури надали ексклюзивне право доступу до полонених російських окупантів. На свій канал в YouTube Золкін знімає відео з допитами рашистів.
До 24 лютого 2022 року Золкін не мав медійного успіху. Близько двох років Золкін займався тим, що брав інтерв’ю у лідерки нині забороненої партії Шарія, висвітлював прокремлівську акцію «Безсмертний полк», відбілював репутацію обвинуваченого у теракті та створенні незаконного воєнізованого формування колишнього нардепа Семена Семенченка. Проте все змінила війна, піднявши Золкіна в топ «зірок» та раптових «патріотів»..
Вбивство курсанта
11 липня 2010 близько 5 години ранку поряд із приміщенням розважального центру «Формула» по вул. Велика Кільцева, 2 в с. Петропавлівська Борщагівка Київської області між Золкіним та його приятелем з одного боку, та трьома хлопцями з іншого сталася сварка, яка переросла у бійку. Після закінчення бійки наймолодший учасник подій за наказом брата поїхав додому на таксі, інші ж двоє «опонентів» Золкіна пішли у напрямку АЗС «Лукойл», яка розташована неподалік. Тим часом Золкін вирішив наздогнати одного з учасників подій з метою помсти – а саме курсанта, який дозволив собі не погодитися із «вимогами» Золкіна. Наздогнавши опонентів за допомогою таксі, Золкін накинувся на курсанта Національної академії внутрішніх справ. Приятель Золкіна, маючи намір допомогти, незабаром прибіг на місце бійки, вирвавши дошку з дерев`яного піддону. Приятель потерпілого, побачивши людину з дошкою, втік. А Золкін разом зі своїм приятелем бив жертву кулаками та ногами по голові, поки та не вмерла. У процесі приятель Золкіна зламав дошку о потилицю вбитого, але Золкіна це не зупинило.
У подальшому молодший брат вбитого повідомив слідству, що Золкін почав сварку ще в клубі на дискотеці. Чіплявся до нього, до товариша та його старшого брата, розмовляючи з кожним окремо. При цьому Золкін називався міліціонером, вимагав речі, нишпорив по кишенях наймолодшого учасника та його приятеля під приводом пошуку нібито зниклого в якоїсь дівчини годинника. Почавши з молодшого, Золкін вдарив його ногою по руці, зламавши руку, та вимагав від юнака віддати йому телефон. Після цього зайнявся приятелем вбитого в подальшому курсанта: пред`явив посвідчення працівника міліції та, погрожуючи затриманням, запропонував «вийти та поговорити». Далі провів «обшук» особистих речей. Не знайшовши годинника, Золкін не припинив чіплятися до юнаків.
Три випадкових свідка трагедії – небайдужі громадяни, які не належали до сторін, що приймали участь в бійці, зіграли вирішальну роль у встановлення істини під час судового розгляду. Хоча слідство проводилося формально, покази спотворювалися, а на свідків чинився тиск. З оприлюднених матеріалів можна зробити висновок, що робота над встановленням картини злочину проводилася поверхово і формально, а правоохоронна система намагалася «відмазати» Володимира Золкіна.
Золкін повідомив суду, що в нього не було на меті вбивати людину, що він був «в афекті», та попросив його виправдати. Але свідки наполягали, а суд врешті-решт прийшов до висновку, що сталося зухвале вбивство, яке було скоєне за ініциативою Золкіна.
Вирок суду
У листопаді 2014 року Києво-Святошинський районний суд Київської області визнав Золкіна виним в умисному та зухвалому вбивстві. Володимира було засуджено до 14 років колонії, але відсидів він удвічі менше. Відбував покарання Золкін в Менській колонії, що призначена для колишніх правоохоронців.
Золкіна звільнили з органу міліції за його власним бажанням «заднім числом». Суду була представлена фейкова експертиза, в якій йшлося про те, що Золкін «був не в собі»: тобто діяв у стані афекту, а тому не має відповідати. Але суд не погодився, підкресливши, що задля афекту потрібна раптовість. А Золкін наздогнав свою жертву на значній відстані від місця початкової сварки та продовжив здійснення плану, метою якого була помста.
Золкіна достроково звільнили від покарання у січні 2017 року, тож судимість на сьогодні не погашена (погашення судимості можливе лише у січні 2025 року). Крім того, борг, визначений судом, наразі не закритий: Золкін не розрахувався з батьками убитого та з його молодшим братом за цивільними позовами про виплату компенсації моральної шкоди. Незважаючи на це, Золкін користується можливістю виїзду за кордон, хоча відноситься до чоловіків призовного віку, хоча в Україні діє воєнний стан та існує заборона на виїзд для чоловіків.
Вирок у справі ексміліціонера Золкіна також в реєстрі судових рішень (Золкін у ньому – ОСОБА 14).
Юридичний аналіз «інтерв’ю», які зараз продовжує проводити разом зі своїм товаришем блогер Золкін, вказує на те, що це фактично допити, які проводяться з порушенням Женевської конвенції від 12 серпня 1949 року про поводження з військовополоненими, що надалі може бути використане окупантом проти інтересів жертви російсько-української війни – тобто проти держави Україна. Наприклад, для того, щоб зменшити частку своєї відповідальності за низку військових злочинів щодо українських військовополонених.
Журналістка Заровна наголошує: «Ні, це не моральні авторитети, не видатні персони сучасності. Це зірки, запалені кимось із корисливими цілями. Ким конкретно запалені – це ви вже думайте самостійно. Але саме такі псевдозірки – особи з кримінальним шлефом, зі скелетами в шафах, саме вони є найбільш вигідними як нашим внутрішнім, так і нашим зовнішнім ворогам».
Зазначимо, що Володимир Золкін визнав факт судимості за допомогою публікації у своєму телеграм-каналі, хоча спочатку заявляв, що не варто реагувати на закиди нікчем та «маячню».
Журналістка додає: блогер Золкін, який не є офіційним представником української влади, стверджує, що має вплив на формування списків на обмін полоненими. Якщо вірити Золкіну, він навіть має власний обмінний фонд. На відео, розміщеному Золкіним 14.03.23 на його сторінці у Фейсбуці, військовополонені, що стоять на колінах, говорять наступне: «Відео знімається для обмінного фонду Дмитра та Володимира», очевидно натякаючи на Золкіна та його приятеля Дмитра, який також бере участь у діях із полоненими.
