Матеріали зібрала та упорядкувала місцева історик і краєзнавець Оксана Ундерко і опублікувала у Facebook-спільноті Скала-Подільський краєзнавчий музей. Це історії жителів містечка, яке розташоване на березі річки Збруч, яка в ті роки слугувала кордоном між Радянською Росією та Польщею.
«Лист зі Скали. По тім боці Збруча» в газеті «Діло» від 14 березня 1930 р.: «Втікачі оповідають, що до Гукова (нині с. Гуків Чемеровецького району Хмельницької області) прибув більший відділ озброєних з рушницями і двома кулеметами і силою забрали половину жителів і повезли в бік Кам’янця. Над селом було чути аж до Скали нечуваний крик і плач, змішаний з пострілами і кулеметними чергами. Всі церкви в зазбручанських селах позамикані, а священики переслідувані або вивезені не знати куди. Селом керує сільрада, зложена переважно з найгірших жителів села, нерідко кримінальних, які помагають озброєним відділам відбирати від селян збіжжя, худобу та ін.»
У своїх спогадах уродженець Скали Степан Мартюк (1925 р.н.) описує побудову муру на лівому березі Збруча у селі Волохи (зараз – с. Долинівка Чемеровецького району Хмельницької області): « Вимурували радянці оборонний мур, такий з отворами на кулемети! Той мур тягнувся кілометрами горою над скалами і виглядав ніби Китайський Мур! Які вони були наївні! Як ішли німці – навіть одного пострілу не дали більшовики з тих оборонних валів, напрацювалися колгоспники задурно!»
Зі спогадів Людмили Клапоущак (1927 р.н.), мешканки Скали: «Жителям зазбручанських сіл, навіть не можна було подивитися в наш бік. Ми ж, малі, бігали і дразнилися з тими, радянськими дітьми, бо нам незвичними видавалися їхні імена: Свєта, Таня, Ваня. У нас в ті часи були: Ганя, Маруся, Петрусь. Ще дуже врізався у свідомість такий випадок: на Волохах з високої кручі зірвалася і скотилася на низ фіра. Так і лежала вона там, навіть не дозволили її підняти.
Дуже пам’ятаю бесіди про голод на тім боці Збруча. Жила біля бойні пані Островська, вона мала рідну сестру на Волохах. От вона брала спечений хліб, нав’язувала його на патик і перекидала на той бік сестрі».
Спогади Марії Крисько, 1921 року народження, жительки села Долинівки Чемеровецького району Хмельницької області: «Що про голод пам’ятаю? Малою була. Нас в мами троє: двоє братів і я – наймолодша. Тато помер на той час, повішався, щось не догодили йому в колгоспі. Голодувалисьмо. Хто забирав? Наші забирали, бо єдні йшли в колгосп, другі не йшли. Ми, малі, сидимо вдома, а мама – на полі. Що давали їсти в полі, сама не їсть, а в кишеню і нам несе. Лупину вкраде і теж до кишені».
Матеріали з мобільної виставки “Скала, кордон і контрабанда”
