Тарас Шевченко – відомий на весь світ український поет, прозаїк, драматург, художник, політичний і громадський діяч. Він був людиною універсальних обдарувань та інтересів. Шевченко мріяв про ті часи, коли його країна буде незалежною суверенною державою, коли в Україні шануватимуться мова, культура та історія, а народ буде єдиним у своїх вчинках і помислах.
Сьогодні українці відзначають 206-ту річницю з дня його народження. З цієї нагоди Перша електроннна газета дібрала кілька цікавих фактів з життя митця.
Шевченко-шляхтич
Дідусь Іван Андрійович Грушівський-Шевченко (1761 – 1849 рр.) походив із української шляхти. Юридично перебуваючи у статусі кріпака, він сам мав кріпака та кріпачку.
У Російській імперії добре знали історію, тому нащадків військової еліти українського народу — шляхту — не визнавали. За переписом населення 1897 року у Російській імперії шляхту навіть не згадали. Мати — Катерина Бойко — походила з бойків Прикарпаття. Статус родини Тараса й привів до того, що він був призначений на посаду козачка до поміщика дійсного таємного радника, сенатора Василя Енгельгардта, племінника князя Григорія Потьомкіна.
Шевченкові університети
Учителями Шевченка були дяки Павло Рубан, Василь Губський, Петро Богорський, диякон Єфрем, отці Нестеровський, Григорій Кошиць, які були послідовниками вчення Григорія Сковороди. Софія Енгельгардт навчала Тараса польської та французької мов. Якість освіти була високою, оскільки з 1829 по 1831 рік Шевченко став вільним слухачем університету міста Вільно в художника–портретиста Франческа Лампі та професора Яна Рустема (1762 – 1835). Портрет 16-річного Тараса Шевченка школи Яна Рустема зберігається в приватній колекції Ксенії Карпенко в Петербурзі. Упродовж 1831-1835 років Шевченко навчався на художника-реставратора в живописця Василя Ширяєва. У період 1838-1845 років навчався в Академії мистецтв Петербурга. За рішенням ради загальних зборів Академії мистецтв 22 березня 1845 року Шевченкові надали звання некласного художника. Тарас Григорович займався самоосвітою, працюючи в Київській археографічній комісії, в експедиціях, у подорожах.
Творчість і нагороди
Збереглося 835 художніх творів, які дійшли до нашого часу в оригіналах і частково в гравюрах на металі й дереві. Уявлення про мистецьку спадщину доповнюють відомості про понад 278 втрачених і досі не знайдених робіт. За свої роботи Шевченко був нагороджений: 27 вересня 1840 року першу самостійну олійну картину «Хлопчик-сирота, ділиться з собакою милостинею під тином» Академія мистецтв Петербурга відзначила срібною медаллю другого ступеня. А загалом роботи Шевченка тричі нагороджували срібними медалями.
Шевченко — автор 231-го поетичного твору (балад, думок, поем, віршів), та п’єси — драматичного твору «Назар Стодоля».
Шевченко-карикатурист
Узимку 1849 року, перебуваючи в Раїмському укріпленні, Шевченко намалював карикатури на місцевих мешканців. Жахливі кліматичні умови та піщані хуртовини зимового степу приводили до безперестанної пиятики чиновників, офіцерів гарнізону, політичних засланців. Після отримання заробітної платні п’янство ставало повальним. Враховуючи те, що жіноче товариство складала лише попадя та 19-річна дочка провіантського чиновника Цибісова, повінь матримоніальних почуттів п’яниць приводили до масових освідчень у коханні дівчині. Шевченко намалював карикатуру, де зобразив самого Цибісова на столі в офіцерському зібранні. Він стояв у позі боксера, з лопатою в руках, погрожуючи залицяльникам доньки, які вишукувалися в черзі на освідчення. У перших рядах намалював своїх друзів — поручиків Ейсмонда і Нудатова та двох лікарів — Лаврова і Кількевича.
Великі географічні відкриття
У 1848 році Шевченко провів у морському поході 65 днів, а у 1849 році — 140 днів на шхуні «Констянтин». За результатами дослідницької роботи члени експедиції О.І. Макшеєв, А.О. Акишев, А.С. Голов і К.Д. Рибін були нагороджені орденами святої Анни третього ступеня, Т. Вернер — отримав звання унтер-офіцера, а Т.Г. Шевченко — лише п’ять рублів сріблом, хоча начальник експедицій — капітан-лейтенант Олексій Бутаков — також подавав клопотання про присвоєння йому звання унтер-офіцера «за заслуги в создании карты и альбома рисунков». Походи по морю Шевченко згадував усе життя (особливо — другий) з неприхованою відразою. Велике скупчення людей, жахливі побутові умови, непридатна вода та їжа, постійне перебування в мокрому одязі підірвали здоров’я Шевченка.
Якість описових робіт експедиції Бутакова-Шевченка була вражаючою, бо ще в 60-70-х роках ХХ століття морські карти-лоції базувалися на їхніх дослідженнях, а саме — лоція Аральского моря 1963 року, видавництва Управління гідрографічної служби Військово-морського флоту №1004. Сучасні екологи, досліджуючи екологічні проблеми Каспійського та Аральського морів,базуються на описах експедиції.
Каратауська експедиція (квітень-вересень 1851 року), яку очолював гірничий інженер Олександр Антипов, виявила промислові поклади кам’яного вугілля в горах Каратау на півострові Мангишлак.
Бог і Шевчено
У «Кобзареві» (1840) слово «Бог» зустрічається 630 раз. «Зробити філософією святого Письма своєю філософією це зможе зробити тільки справжній біблієць, яким був Шевченко», — писав Василь Щурат. Шевченко вважався святим мучеником за віру старообрядцями уральськими козаками, які служили у форті біля мису Кос-Арал 1848 року.
Кобзар і музика
Тарас Шевченко любив музику, грав на гармоніці. Першим українським композитором, який свідомо підійшов до музичного втілення поезії Шевченка, став Микола Лисенко. Композитор написав цикл творів «Музика до «Кобзаря», який містить 87 творів різних жанрів і форм. На вірші Шевченка Лисенко створив також 56 романсів, 19 хорів, 9 вокальних ансамблів і 3 кантати.
Коханні жінки і дочка-самозванка
Першим коханням молодого Шевченка була Оксана Коваленко. Наступними жінками, яких він кохав, були: польська швачка Ядвіга Гусіковська, Марія Європеус, Ганна Закревська, Варвара Репніна, Забражада (татарська дівчина), Агата Рускова, Катерина Піунова. Останнім коханням поета була 19-річна петербурзька наймичка Ликерія Полусмак.
У 1896 році Анна Шарікова (бастардка поміщика Ренні. — Авт.) подала до суду позов з вимогою визнати її єдиною спадкоємицею Шевченка, посилаючись на документи, які в неї були викрадені 1892 року і які свідчили про заручини. Суд ухвалив рішення відправити самозванку Шарікову в Свято-Духов Новгородський жіночий монастир.
